Національно-патріотичне виховання дітей та молоді – це комплексна системна і цілеспрямована діяльність органів державної влади, освітніх закладів, сі громадських організацій, сім’ї та інших соціальних інститутів щодо формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, сприяння становленню її як правової, демократичної, соціальної держави. Найважливішим пріоритетом національно-патріотичного виховання є формування ціннісного ставлення особистості до українського народу, Батьківщини, держави, нації.
Мета патріотичного виховання конкретизується через систему таких виховних завдань:
· утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України;
· виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки;
· підвищення престижу військової служби, а звідси – культивування ставлення до солдата як до захисника вітчизни, героя;- усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю;
· сприяння набуттю дітьми та молоддю патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах державотворення, уміння визначати форми та способи своєї участі в життєдіяльності громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними інститутами, органами влади, спроможності дотримуватись законів та захищати права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів;
· формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;- утвердження гуманістичної моральності як базової основи громадянського суспільства;
· культивування кращих рис української ментальності
Державні символи є важливим атрибутом сучасної держави, складовою її конституційного ладу. Символи нації, створені нею в процесі власного державотворення, з часом, як правило, стають державними у результаті їх закріплення на законодавчо-правовому рівні. Історична традиція, унаочнена в символіці, перетворює населення на народ, формує націю. Державні символи України концентровано виражають провідну роль нації у становленні власної держави.
Державні символи - це визначені і закріплені на конституційно-правовому рівні офіційні знаки держави, які в лаконічній формі відображають її суверенітет та ідеологію і, як правило, мають етнічно-національне походження.
В юриспруденції поняття "державні символи" трактують по-різному: як вищі відзнаки держави, що закріплені в законодавстві країни, офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які в стислій формі передають одну або кілька ідей політичного чи історичного характеру та символізують суверенітет держави, як встановлені конституцією чи спеціальним законом (законами) зображення тощо, які зазвичай мають історичне походження, відображають особливість розвитку і сучасного стану соціуму, слугують різним цілям у діяльності державних органів і посадових осіб, в умовній формі посвідчують саму державу та її суверенітет, як закріплені в конституційному праві офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які в лаконічній формі виражають національно-державні та історико-культурні ідеї українського народу, символізують суверенітет його держави . Ознаки державних символів:
1) є офіційними знаками держави, які стають такими в результаті їх інституціоналізації, тобто нормативного закріплення державою. Цінність інституціоналізації символів держави полягає в такому:
* встановлюється перелік державних символів, які у знаковій та іншій формі ідентифікують конкретну державу;
* визначається зміст відповідного державного символу, його графічне зображення тощо;
* забезпечується і гарантується належна стабільність державних символів;
* виокремлюються нові суспільні відносини, які є політично важливими і соціально значимими в умовах державно-правової дійсності;
* збагачується система права, оскільки надається статус де-юре певним суспільним відносинам, у результаті чого виникає новий конституційно-правовий інститут - інститут державних символів.
Отже, об'єктивна необхідність інституціоналізації на національному ґрунті державних символів як офіційних знаків держави опосередкована принципом верховенства закону, який з огляду на положення статті 8 Конституції України є логічним продовженням принципу верховенства права.
2) являють собою лаконічне знакове відображення державного суверенітету та ідеології держави. Державний суверенітет України становить верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади держави в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Практика сучасного державотворення показує, що цілісну систему державних символів має кожна суверенна країна, незалежно від її розміру, сталості демократії, форм державного правління, устрою чи режиму, кількості населення, рівня її соціально-економічного розвитку, етнічної множинності її населення тощо.
Державні символи завжди відображають певну ідеологію, оскільки вона об'єктивована у знакових символах держави. Ідеологія - це система політичних, правових, філософських, релігійних та інших поглядів, ідей та цінностей, що виражають конкретні інтереси різних соціальних груп та організацій, в основі яких можуть бути програмні цілі соціальної діяльності, спрямовані на утвердження, розвиток чи зміну існуючих державно-суспільних відносин. Символ містить інформації більше, ніж еквівалентна за обсягом будь-яка інша інформаційна одиниця .
Отже, суспільно-комунікативна значимість державних символів вбачається в їх можливості в лаконічній формі передавати ту інформацію про державу, яка є зрозумілою для суспільства.
3) мають зазвичай етнічно-національні витоки. Практика державотворення, принаймні двох останніх століть, свідчить, що державні символи мають національно-етнічні витоки у більшості країн світу, проте не в усіх. Відтак, постає питання: чому в одних країнах державні символи мають внутрішній, тобто етнічно-національний характер, а в інших - жодних очевидних спільних рис з історією і традиціями певного народу?
Важливим чинником, який має беззаперечний вплив на формування і зміст системи державних символів, є спосіб утворення самої держави. Кожна держава, набуваючи статус суверенної і незалежної, має власну історію державотворення.
Природний шлях формування держави має глибоке історичне коріння, оскільки соціальною першоосновою його утворення є певна спільність людей, об'єднаних між собою численними взаємозв'язками, а саме: державно-національною ідеєю, ментальністю, етнічно-національною приналежністю, традиціями, звичаями, культурою, релігією тощо. У таких країнах державні символи нерозривно пов'язані з історією власного народу. Наприклад, у Франції, Україні, Польщі Державний гімн - це національний символ, який духовно об'єднує народ держави, оскільки виражає його національні ідеї, традиції та прагнення.
Неприродний шлях формування держав має штучний характер, оскільки вони створюються "зверху", досить часто силою зброї, через насилля та агресію. Такий спосіб формування зазвичай притаманний державам, які за формою державного устрою є імперіями або намагаються ними стати. Крім того, такі держави є недемократичними, оскільки в них панують диктаторські методи управління. Державні символи привносяться ззовні, вони не виражають духовність нації, її традиції, а відтак, є незрозумілими і чужими для народу такої держави.
Таким чином, державні символи, наповненні відповідним ідеологічним, національним та іншим змістом, є незаперечним доказом існування незалежної держави, концентровано виражають її велич, соціальну суть та суверенітет і спрямовані на зміцнення її авторитету.
Перелік державних символів України визначено у ст. 20 Конституції України. Ними є:
1) Державний Прапор України;
2) Державний Герб України;
3) Державний Гімн України.
Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.
Державний Прапор України є одним із офіційних атрибутів держави, це символ її суверенітету. Проте за двадцять років незалежності України закон, який би врегулював відносини щодо порядку офіційного використання Державного Прапора, не був прийнятий. Тут має місце правова прогалина.
Частково порядок офіційного використання Державного Прапора України й донині регулюється низкою нормативно-правових актів, а саме: Указами Президента України "Про День Державного Прапора України" від 23 серпня 2004 р. № 987, "Про Державний Протокол та Церемоніал України" від 22 вересня 2002 р. № 746, "Про офіційні символи глави держави" від 29 листопада 1999 р. № 1507, Постановою Верховної Ради України "Про встановлення державної символіки на фасадах і в приміщенні Верховної Ради України" від 21 січня 2000 р. № 1405-XTV, наказом Міністерства освіти і науки України "Про затвердження Рекомендацій щодо порядку використання державної символіки в навчальних закладах України" від 7 вересня 2000 р. №439 тощо.
Практика регулювання правовідносин, пов'язаних з використанням, правовою охороною і захистом державних символів України, потребує законодавчих змін. Беручи до уваги те, що порядок використання і захисту державних символів, відповідно до приписів п. 4 ч. 2 ст. 92 Конституції України встановлюється виключно законами України, постає очевидна необхідність прийняття Закону України "Про Державний Прапор України". Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 16 червня 2011 р. № 6-рп запропонував Верховній Раді України законодавчо встановити порядок використання державних символів України, зокрема Державного Прапора України.
Отже, предметом правового регулювання Закону України "Про Державний Прапор України" мають бути визначені:
* правовий статус Державного Прапора як одного з офіційних символів суверенітету та незалежності держави;
* його детальний опис та зображення;
* порядок та місце постійного і тимчасового, обов'язкового і допустимого його вивішування;
* забезпечення пріоритетного положення Державного Прапора поряд з іншими прапорами, зокрема умови та порядок його вивішування, підйому разом з прапорами інших держав та міжнародних організацій, а також його вивішування поряд з тими прапорами, що використовуються в державі (прапор певної адміністративно-територіальної одиниці, громадської організації та ін.);
* встановлення обмеження щодо вивішування, використання і підйому Державного Прапора;
* встановлення обов'язку громадян України, іноземців, апатридів, біженців та інших осіб, які перебувають у державі, виявляти повагу до нього, а також встановлення юридичної відповідальності за недотримання цього обов'язку.
Державний Герб України є одним із офіційних символів Української держави. Постановою Верховної Ради України "Про Державний Герб України" від 19 лютого 1992 р. № 2137-XIIі затверджено малий герб України (тризуб), який має стати головним елементом великого герба України. Державний Герб України, згідно з положеннями частин 3, 4 ст. 20 Основного Закону України, складається із великого і малого гербів України. Сьогодні використовується тільки малий герб України, щодо великого герба України, то наразі жоден законопроект не набув статусу закону.
Порядок використання Державного Герба України і донині регулюється приписами пункту другого згаданої постанови, де зазначено, що зображення Державного Герба України розмішується на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ з обов'язковим додержанням пропорцій зображення герба, затвердженого п. 1 цієї постанови.
Отже, зазначені відносини потребують законодавчого врегулювання, оскільки порядок використання та опису Державного Герба України, згідно з приписами ч. 6 ст. 20, п. 4 ч. 2 ст. 92 Конституції України, має здійснюватися законами, а не підзаконними нормативно-правовими актами.
Державний Гімн України - конституційно затверджений символ держави, який в музичному вираженні юридично уособлює державу. В Україні 6 березня 2003 року прийнятий Закон України "Про Державний Гімн України" , який містить лише чотири невеликі за обсягом статті.
Текст Державного Гімну України на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського міститься у ст. 1 названого закону в такій редакції:
Щодо порядку використання Державного Гімну України законодавець зазначив таке: "Встановити, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України. Музичне виконання Державного Гімну України здійснюється під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів" (ст. 2 Закону України "Про Державний Гімн України"). Зазначене дає підстави стверджувати, що порядок використання державних символів України залишився практично неврегульованим.
Згаданий закон України жодним чином не врегулював питання захисту Державного Гімну України: "Наруга над Державним Гімном України тягне за собою відповідальність, передбачену законом" (ст. 3). Наведена стаття Закону України має формальний зміст і не охоплює правовим регулюванням суспільні відносини в частині захисту державних символів. Отже, необхідно оновити і наповнити реальним змістом Закон України "Про Державний Гімн України".
На виконання обов'язку громадянами України щодо шанування державних символів України, встановленого приписами ч. 1 ст. 65 Конституції України, спрямовані положення ч. 1 ст. 338 Кримінального кодексу України: "Публічна наруга над Державним Прапором України, Державним Гербом України або Державним Гімном України карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до трьох років" . Водночас залишається ряд нез'ясованих питань, наприклад, немає законодавчого визначення поняття "наруга над державними символами", що ускладнює кваліфікацію тих чи інших дій при визначенні наявності чи відсутності складу відповідного правопорушення, оскільки незрозуміло, які дії можна вчиняти з державними символами, а які - заборонено.
Підсумовуючи, варто зазначити, що неповагу до державних символів України можна розцінювати як неповагу до власної держави, українського народу та національних традицій. Отже, необхідно привести у відповідність до вимог ч. 6 ст. 20, п. 4 ч. 2 ст. 92 Конституції України нормативну базу в частині правової регламентації опису, порядку використання та охорони державних символів України.
Завдання національно-патріотичного виховання:
- забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості в Україні відповідно до її інтересів та можливостей;
- виховання правової культури, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки — Герба, Прапора, Гімну України та історичних святинь;
- сприяння набуттю молоддю соціального досвіду, успадкування духовних та культурних надбань українського народу;
- формування мовної культури, оволодіння та вживання української мови як духовного коду нації;
- формування духовних цінностей українського патріота: почуття патріотизму, національної свідомості, любові до українського народу, його історії, Української Держави, рідної землі, родини, гордості за минуле і сучасне на прикладах героїчної історії українського народу та кращих зразків культурної спадщини;
- відновлення і вшанування національної пам'яті;
- утвердження в свідомості громадян об'єктивної оцінки ролі українського війська в українській історій, спадкоємності розвитку Збройних Сил у відстоюванні ідеалів свободи та державності України і її громадян від княжої доби, Гетьманського козацького війська, військ Української народної республіки. Січових стрільців, Української повстанської армії до часів незалежності;
- формування психологічної та фізичної готовності, молоді, до виконання громадянського та конституційного обов'язку щодо відстоювання національних інтересів та незалежності держави, підвищення престижу і розвиток мотивації молоді до державної та військової служби;
- відродження та розвиток українського козацтва як важливої громадської сили військово-патріотичного виховання молоді;
- забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, людей похилого віку, турбота про молодших та людей з особливими потребами;
- консолідація діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування, навчальних закладів, громадських організацій щодо національно-патріотичного виховання;
- сприяння діяльності установ, навчальних закладів, організацій, клубів та осередків громадської активності, спрямованих на патріотичне виховання молоді;
- підтримання кращих рис української нації – працелюбності, прагнення до свободи, любові до природи та мистецтва, поваги до батьків та родини;
- створення умов для розвитку громадянської активності, професіоналізму, високої мотивації до праці як основи конкурентоспроможності громадянина, а відтак, держави;- сприяння розвитку фізичного, психічного та духовного здоров'я, задоволення естетичних та культурних потреб особистості;
- виховання здатності протидіяти проявам аморальності, правопорушень, бездуховності, антигромадської діяльності;- створення умов для посилення патріотичної спрямованості телерадіомовлення та інших засобів масової інформації при висвітленні подій та явищ суспільного життя;
- реалізація індивідуального підходу до особистості та виховання.
.png)
.png)
